Сімейний кодекc

Стаття 150  Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Важливим обов'язком батьків є також забезпечення здобуття дитиною повної загальноїсередньої освіти. Це їх обов'язок як перед суспільством (у цьому дістає вияв його публічно-правовий характер), так і перед дитиною. Батьки зобов'язані створити дитині умови для здобуття освіти, вони не мають права перешкоджати відвідуванню нею освітнього закладу. Цей обов'язок батьки повинні здійснювати відповідно до Закону України "Про освіту".

Останнім часом частішають випадки експлуатації дітей батьками. Частина 6 статті, що коментується, вперше на законодавчому рівні встановлює заборону будь-яких видів експлуатації батьками своїх дітей.

Частина 7 коментованої статті закріплює заборону застосування батьками до своїх дітей фізичних покарань, а також інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

 

Стаття 151  Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Право на виховання дитини включає низку правомочностей. Насамперед треба звернути увагу на те, що виховання практично неможливе без особистого спілкування дитини з батьками. Тому відмова батька або матері від цього є порушенням їх обов'язку виховувати дитину.

 

Стаття 152 Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Ставши учасницею Конвенції про права дитини, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо забезпечення прав дитини, згідно з якими внутрішнє законодавство нашої держави має бути приведене у відповідність із цим документом. Конвенція розглядає дитину як самостійну особистість, наділену правами і здатну тією або іншою мірою до їх самостійної реалізації та захисту. Такий самий підхід до проблеми прав дитини закріплено і в СК.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини призводить до порушення її прав. Bідповідно до ч. 3 коментованої статті дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Жодних вікових обмежень для цього не встановлено. Звісно, важко уявити, що малолітня дитина зможе самостійно встановити контакт із цими органами. Найчастіше вона повідомляє про порушення родичам, сусідам, вчителям, вихователям або іншим особам, які доводять ці відомості до відома органів опіки та піклування. Після цього працівники цих органів обстежують умови життя дитини і роблять відповідні висновки. Дитина, яка досягла 14-річного віку, має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.

Як свідчить практика, діти, які страждають від зловживань з боку батьків, часто не тільки не звертаються за захистом своїх прав, а й намагаються приховати такі зловживання з остраху перед батьками або побоюючись, що їх заберуть у батьків і направлять до дитячої установи. Тому усі посадові особи і громадяни, яким стало відомо про порушення прав дитини, загрозу її життю чи здоров'ю, зобов'язані негайно повідомити про це органу опіки та піклування за місцем проживання дитини.

 

Стаття 153 Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

Батьки й дитина мають право на спілкування. Як привило, воно є складовою частиною виховання дитини. Адже важко уявити ситуації, в яких батьки могли б виховувати своїх дітей, не спілкуючись з ними.

Дитина має право спілкуватися з обома батьками, зокрема й тоді, коли вони припинили подружні відносини і проживають окремо.

Право на спілкування у батьків і дитини існує завжди, незалежно від ситуації, в якій вони знаходяться. Так, якщо дитина чи хтось із батьків (обоє батьків) знаходяться у надзвичайній ситуації, це не означає, що припиняється їх право на спілкування. Як правило, саме у таких ситуаціях особи найбільше потребують підтримки рідних і близьких. Тому відмовити дитині у контакті з батьками можна лише за наявності серйозних підстав, наприклад, якщо допуск батьків у реанімаційну палату може становити небезпеку для дитини або якщо побачення батьків і дитини може істотно вплинути на хід слідства тощо. Однак у будь-якому випадку така відмова може бути оскаржена до суду як така, що порушує право на спілкування дитини і батьків.

 

Стаття 155 Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить мо­ральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для позбавлення їх батьківських прав або для відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення батьківських прав

Стаття 164 Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

 

Стаття 165 Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

 

Стаття 170 Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2—5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для ЇЇ життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам — за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої — третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.